ОСЬ, част.
1. вказ. Уживається при вказуванні на кого-, що-небудь на близькій відстані (часто супроводжується жестом). За вікном чутно голос Милевського: "Дозвольте спитати, чи тут живе т-llе Гощинська?" Жіночий голос відповідає: — Тут, ось її двері (Л. Укр., II, 1951, 71); Але повернімось до гармати. Ось вона. Розміри її, справді, скромні (Довж., І, 1958, 52); —Ось цей хлопець, — показав [учитель] на Романа, — іде до вас шукати роботи (Стельмах, І, 1962, 255); — Ось наше "Л", — сказав Чернишеві Козаков на велику літеру, що її хтось розгонисто накреслив вуглиною (Гончар, III, 1959, 10); // Уживається при вказуванні на предмет, який кому-небудь передають або пропонують. — Я вам оддячу, я вам одроблю… Візьміть все, що маю… все… та не кидайте нас … ось нате… (Коцюб., І, 1955, 370); [Молодий комонник (кличе кивком руки хлопця з кухлем):] Ось вино з водою, пані (Л. Укр., II, 1951, 511); — Обшукали ж його? — Обшукали, знайшли ось, — Филька витяг із кишені й подав якісь папери (Головко, II, 1957, 160).
2. вказ. Уживається в описах, розповідях при вказуванні на який-небудь факт, подію, явище і т. ін., на послідовність їх протікання в часі тощо (часто з повторенням). Ось приходить і другий підпасич — Грицько, Чупрунів син, хлопчик однакових з Чіпкою літ (Мирний, І, 1949, 149); Ось читають, як він забив Олександру, яка завширшки була рана на голові, що казав Гнат на слідстві… (Коцюб., І, 1955 76); Ось вривається Володимир у хмари, ось виринає, знову і знов пірнає і валиться в повітряну яму (Довж., І, 1958, 111); // Уживається при виділенні як типового окремого предмета, факту, події і т. ін. Читаючи їх [вірші І. Франка], не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові.. Ось один з тих віршів (Коцюб., III, 1956, 41); Пушкінські твори залетіли, як ластівки, у всі трудівницькі хати. Ось кілька виписок із районної газети "Колгоспник Бородянщини" (Рильський, X, 1962, 19); — Іноді, коли це дуже потрібно, ми уміємо й гуртом працювати.. Ось, скажімо, — хату доводиться ставити. Робимо це, звичайно, — "толокою" (Головко, II, 1957, 501); // Уживається перед логічно наголошуваними словами для підсилення, виділення їх. — Я не славословлю тебе, моя стара хата.. Ніхто не дорікне мені, що я вихваляв тебе чи ось плачу за тобою тяжко.. Я прощаюся з тобою (Довж., І, 1958, 325); — Ось ти кажеш, Мартинов, зненависть… А по-моєму, не лише зненависть, а й любов рухає армії вперед.. Насамперед любов! (Гончар, III, 1959, 318).
3. підсил. У сполуч. із займ. та займенниковими присл. уживається для підсилення, уточнення їх змісту або зосередження уваги на дальшому повідомленні. А тепер осталось Ось що робить. Ти на літі, І Ярина зріє. Треба буде людей шукать Та що-небудь діять (Шевч., II, 1963, 331); Дуже мені прикро, що я не можу.. описати Вам більш докладно свій політичний процес. А то ось чому: я.. не можу вважати себе особою недотикальною [недоторканною] (Коцюб., III, 1956, 292); А я у гай ходила по квітку ось яку (Тич., І, 1946, 57); // Уживається в емоційно забарвлених реченнях для .підсилення якісної або кількісної характеристики кого-, чого-небудь. — Хай Бондарівна відступиться з своєю плахтою, а то, дивись, розпустить гриви і походжає по селу, — ось мов я яка! (Мирний, І, 1954, 156); [Один із селян:] Я ж казав, що ця людина мені ніби по знаку!.. Аж це ось хто! (Кроп., І, 1958, 113); — Армію! Червону Армію треба! — сказав Щорс..-Ось таку армію ми разом з вами й починаємо організовувати (Довж., І, 1958, 138); Ясногорська, захоплена його мужнім вчинком.., усміхаючись, зазирає.. в очі: "Так ось який ти, Маковею!.. Ти, виходить, герой!" (Гончар, III, 1959, 408).
4. вказ. Уживається при уточненні, конкретизації різних обставин дії. І ти для того товчешся по ранках, не спиш.., щоб зазирнути в ті очі, що, може, ще бачать образ святого, до якого ось тільки молились… (Коцюб., II, 1955, 252); Біля зарослого кущами верболозу узбережжя помітили багато слідів і вистріляні патрони. — Ось тут бандити стріляли в сердегу, — зітхнув Свирид Яковлевич (Стельмах, II, 1962, 215); І Хорли, і перший.. штурм Перекопу, і кримський рейд — все то була тільки пристрілка перед незрівнянно тяжчими боями, які ось тепер почались (Гончар, II, 1959, 422); // Уживається при вказуванні на раптовість, несподіваність якої-небудь дії. Оце одного разу дуже він далеко зайшов у своїй такій журбоньці, коли ж ось шурхнуло — наче птиця пурхнула (Вовчок, І, 1955, 328); // Уживається в знач. скоро, незабаром. Вичунявши, вона все дожидала господині, що ось же над’їде і візьме її з собою (Мирний, III, 1954, 20); Хороше! А що плутає ноги втома та чавкає в драних чоботях — дарма: ось і відпочине, і онучі просушить (Головко, II, 1957, 179); // Уживається в знач. тут, у цьому місці. — Я ось, дядьку… осьдечки! — заливаючись сміхом, обізвавсь Карпо (Мирний, І, 1954, 273); — Ось я! — і перед Остапом зачорніла велика, як на доброго мужика, постать (Коцюб., І, 1955, 337).
5. вказ. Уживається при уточненні якого-небудь факту, при висловленні підсумку до сказаного. В усім тілі розгніздилася якась всемогутня втома. Ось коли почув [Марусяк], що зробив, власне кажучи, те, чого не в силі був би витримати ніхто, окрім гуцула (Хотк., II, 1966, 108); — Ось у який час подали ми, товариші, руку на братство, на товариство (Довж., І, 1958, 258); Гуде, палає за горою… Так не було іще ніде. Ось так же син мій десь до бою в вечірнім промені іде (Сос., II, 1958, 260); Ось так враз, в один вечір вона мовби стала повнолітня (Гончар, Тронка, 1963, 147); // Уживається при вказуванні на який-небудь наслідок. — Я прожила веселий вік молодий з ним тихо та любо, і ось довелось на старості літях [літ] осиротіти! (Вовчок, І, 1955,
49); Він стілько раз обривав Параску, і вона кожен раз хоч з трудом, а змовчувала. Все те таїлось на душі, гнітило… Ось воно і прорвалося (Мирний, IV, 1955, 50); Вона тут бавилась і лялю тримала в рученьках своїх. І ось лежить… І серце з жалю у грудях стислося моїх… (Сос., II, 1958, 287).
6. вказ. Уживається при повідомленні про що-небудь сподіване, довгоочікуване у знач. нарешті. Ось ми й виїхали на толоку (Фр., IV, 1950, 326); І ось з’являється людина, з’являється талант — жива душа народна, — і як міст через безодню перекидає веселку поезії і єднас обидва береги (Коцюб., III, 1956, 247); Перед нами снігом занесений степ, села, хутори… Ось і шлях знайомий, снігом заметений (Головко, І, 1957, 64).
Аж ось: а) коли раптом; несподівано. Сіли за вечерю, аж ось ізнов іде Кирило Тур (П. Куліш, Вибр., 1969, 95); Кілька день збирався одписати Вам, та все ставало щось на перешкоді.. Аж ось сам занедужав і через те маю вільніший час (Коцюб., III, 1956, 255); В сірій димній сутіні біжать в атаку солдати кайзера.. Аж ось міняється вітер. Серед диму, що повернув насупроти, зупинився німецький солдат (Довж., І, 1958, 35); б) нарешті. Аж ось і церква показалася, чорніє у сірому мороці ночі; кругом неї тихо-сумно (Мирний, III, 1954, 44); Йшли так з півгодини. Аж ось скінчились очеретяні тини, лишилась ззаду остання хата над глинищем (Коцюб., І, 1955, 205).
7. підсил. Уживається з дієсловами наказового способу при висловленні спонукання, заохочення, для пом’якшення наказу, щоб привернути увагу співрозмовника і т. ін. Ось слухай же, що то роблять Заздрощі на світі І ненатля голодная (Шевч., II, 1953, 51); Ануте, діти, ось сідайте! Я загадку за хвіст піймав (Гл., Вибр., 1951, 189); — Ось гляньте, які молодці! На Січ їх скоро пошлю! — радів підпилий Бульба, показуючи Товкачеві та іншій старшині Остапа і Андрія (Довж., І, 1958, 220); // Уживається при висловленні перестороги, попередження, погрози і т. ін. — А ви що? Мужики! ..Да ми вас, вражих дітей, батогами! Ось нехай лиш рушать раду — ми вас повернемо в земляну роботу! (П. Куліш, Вибр., 1969, 157); Аби поворушились [діти], аби словечко між собою зговорили, зараз пани й гримнуть: — Що там за гомін! Ось я навчу вас тихо сидіти! (Вовчок, І, 1955, 28); — Тебе добудишся! Менше б по вулиці тинявся. Ось ми пропишемо Федотові, як ти тут розпарубкувався та розволочився (Тют., Вир, 1964, 8); // Уживається при висловленні якої-небудь обіцянки, при передбаченні чогось і т. ін. Коли було побачить [Тихон], що чоловік без посудини йде в шинок.., то Тихон і скаже.. — Ось побачите, що отсе сам ходить, а далі і усю худобу переносить (Кв.-Осн., II, 1956, 123); — Шкода журитись, молодичко! Журбою поля не перейдеш! Ось я тобі службу нараджу (Вовчок, І, 1955, 9); — Цить, цить, не плач, ось я дам грушку, цить! (Л. Укр., III, 1952, 639).
◊ Ось [воно́] що; Ось [воно́] як (я́кечки) — уживається при констатації якого-небудь факту, супроводжуваній подивом, захопленням чи іронією. — Оксано, Оксано! — Ледве вимовив Ярема, Та й упав додолу. — Еге! Ось що… Шкода хлопця (Шевч., І, 1963, 110); Чоловік роззявив від подиву рота і стояв так кілька секунд, потім.. блаженно закректав і.. сказав Дорошеві: — Ось воно якечки (Тют., Вир, 1964, 111).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 796.