ОСУ́ДЛИВИЙ, а, е.
1. Який виражає осуд, несхвалення; недоброзичливий (про погляд, очі, жест, слово і т. ін.). Вже село лишилось далеко позаду, а Яць і досі не міг забути осудливих людських поглядів (Збан., Між.. людьми, 1955, 101).
2. Який любить осуджувати, ганити, обмовляти кого-небудь. Раз Радюк йшов попід одним домом і в одчинені вікна почув, як осудливі панії потріпували його ймення, судили й ганили його (Н.-Лев., І, 1956, 629); Листи Катерини завжди очищали його душу від усякої скверни, яка обсідала її в колі осудливих і льстивих вельмож (Добр., Очак. розмир, 1965, 250).
3. рідко. Який заслуговує на осуд; несхвальний. Архаїзми, неологізми… Самі по собі ці слова не є ні осудливими, ні похвальними (Рильський, III, 1956, 73).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 793.