ОСУВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ОСУ́НУТИСЯ, нуся, нешся, док.
1. Сповзаючи по поверхні чого-небудь, поволі опускатися вниз. Дем’ян осувається грудьми вниз (Смолич, Мир.., 1958, 155); Під переднім правим колесом осунулась земля, автобус потягло боком униз (Трубл., Мандр., 1938, 47); // Осипа́тися, обвалюватися, руйнуючись (про земляні споруди, круті схили і т. ін.); обсуватися. Широкий рів без піддержки сам собою засипався-осувався, вода висихала, і от тепер, де колись човни плавали, там лопушина розпустила свої широкі листи (Мирний, IV, 1955, 16); Поганенький тинок між двома городами зовсім осунувся (Н.-Лев., II, 1956, 372); // Ставати нижчим; осідати. Коли приходять усі ті тисячі фактів до голови.., темніють і осуваються гори, мрякою застеляється небо (Хотк., II, 1966, 386); Тут, серед могил, що осунулися й заросли травою, .. вона сіла.. і здалеку поглядала на циганський табір (Ткач, Арена, 1960, 21); // Обвисати, обтягуватися донизу (про одяг). Ватяні штани на Хомі осувалися: в кишенях було повно гранат.. — Не спадуть? — генерал оглянув бійця з голови до ніг (Гончар, III, 1959, 251); // на кого — що. Насуватися, звалюватися на кого-, що-небудь. Марія відчула страшні вибухи, що гриміли там, на поверхні. Немов гори осувалися на неї з усіма будівлями й деревами (Кучер, Чорноморці, 1956, 114).
2. тільки док., перен. Стати худим, виснаженим, занедбаним. Старий Ковалевський дуже зажурений.. і ще гірше якось постарів і осунувся (Л. Укр., II, 1956, 29); В саме серце вразила Теодосія Іванкова страта. За ці півдня Теодосій осунувся, пожовтів (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 358); // Втратити пружність, обвиснути (про обличчя, плечі і т. ін.). Колись широкі плечі тепер якось повисли й осунулись (Морд., І, 1958, 207); В очах Михайлини застиг переляк. Її обличчя за одну ніч осунулось, плечі згорбились (3бан., Між..людьми, 1955, 165).
3. перен. Зменшуватися в своєму вияві; ставати гіршим, спадати. А тут — лихо! почала вже й краса [Явдошина] осуватись, спадати… (Мирний, II, 1954, 134).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 792.