ОСТІ́ЛЬКИ, присл.

1. У такій мірі, такою мірою; настільки. Сорочка задовга рівно остільки, що коротшою не може бути (Хотк., II, 1966, 324); Чом я не можу забутись остільки, Щоб лише міг я дивитись і дихати?.. (Олесь, Вибр., 1958, 29); Перед видимою смертю чоловік оглядає світ. Він для чоловіка остільки новий, незнайомий, що минуле життя здається лише прологом, увертюрою для чогось більшого, майбутнього (Ю. Янов., І, 1958, 126); // Уживається в головному реченні, коли в підрядному реченні міри і ступеня дії є слово оскільки. Держава виникає там, тоді і остільки, де, коли і оскільки класові суперечності об’єктивно не можуть бути примирені (Ленін, 33, 1973, 7); Мічурін.. кілька днів підряд ніби не був присутнім у звичайній повсякденності і все навколишнє сприймав лише остільки, оскільки воно заважало.. його впертій, наполегливій думці (Довж., І, 1958, 435).

2. присл., розм., рідко. Стільки (уживається для конкретизації вказівки на певну кількість чого-небудь). — Де це видано, остільки часу не бачились та й щоб при зустрічі не набалакатися досхочу! (Головко, II, 1957, 414).

І ості́льки — аж ніяк, анітрохи; ністільки. — Я в тебе вигравав.. Тобі не шкода? — Ні, і остільки (Мик., II, 1957, 188); — Не винен же мій і остільки! (Гончар, II, 1959, 138).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 787.