О́СТІ, ів, мн. Те саме, що о́стень. Б’ються соцькі й розсильнії. Б’ються й рибаки, Водять шнури край пролому, Ості і гаки (Рудан., Тв., 1959, 162); І от прямує він, узявши гострі ості, На став (Рильський, II, 1946, 211).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 787.

Ості, тів, ж.

1) Багоръ, острога для ловли рыбы съ нѣсколькими зубьями. Kolb. І. 73. Части ихъ: ости́вно — деревянная рукоятка, лійка — желѣзная трубка, въ которую входить рукоятка; посредствомъ вуха, соединена лійка съ зубами (трезубцемъ), съ зазубцями (зебрами) на каждомъ. Шух. І. 222, 223. Ості летучі — тоже, но съ длинной рукояткой, на концѣ которой оставлено два — три ряда вѣтвей. Шух. І. 20.

2) Раст. Cirsium. Шух. І. 20.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 71.