ОСТЮКУВА́ТИЙ, а, е.
1. Який має довгі або густі остюки. У нього довгі вуса, наче він два остюкуваті колоски тримає в куточках рота (Рудь, Гомін.., 1959,64).
2. Який має домішку остюків (про борошно, хліб). Хліб був житній, наполовину з ячмінною мукою, чорний і остюкуватий, що аж тяжко було проковтнути (Кобр., Вибр., 1954, 123); На покуті.. лежав окраєць черствої остюкуватої паляниці (Л. Янов., І, 1959, 141).
3. перен. Схожий на пучок остюків; колючий. Чорні, як гайворон, уси [захожого] починали вже рудіти. Борода стирчала чорна, остюкувата (Мирний, II, 1954, 37).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 792.