ОСТЮ́К, а́, ч. Довгий щетинистий вусик на колосковій лусці у багатьох злаків. Високі вози посхилялись на воли й кололи їх у спину гострою соломою та остюками (Н.-Лев., II, 1956, 275); Хліба вилягли. Галя задумливо перебирала колоски, ніжно, пестливо водила вздовж остюків (Горд., Цвіти.., 1951, 22).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 792.

Остюк, ка, м. Щетинистый усикъ, ость на колоскѣ хлѣбнаго растенія. Чуб. I. 32. Чорний хліб з остюками. Мир. Пов. II. 90.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 73.

остю́к (зменшене — остючо́к, збірні — остю́ччя, остюки́) = остя́к = ост = ость — довгий щетинистий вусик на колосковій лусці у бага­тьох злаків; найбільші остюки на ячмені; ознака бідності, низької якості. Чорний хліб з остюками (Панас Мирний); Вівсяної половиці та й не хоче їсти, а яшная з остя­ками буде в язик лізти (П. Чубинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 424.