ОСТРІ́ШШЯ, я, с., рідко. Те саме, що острі́шок 1, 3. Із щілин темного острішшя клубочився білий дим, немовби хата загорілася з усіх чотирьох сторін (Чорн., Визвол. земля, 1959, 5); На цю мову підвелося кілька голів, а серед них острішкувато стрижена голова отамана рязанців. Під острішшям лежала ганчір’яна пов’язка через чоло (Ле, Хмельницький, І, 1957, 82).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 790.