О́СТРІВ, рова, ч.
1. Ділянка суші, оточена з усіх боків водою. Серед ночі темної, На морі синьому За островом Тендером потопали Пропадали (Шевч., II, 1963, 339); Серед річки стримів кам’яний острів, через котрий билася по щілинах сердита хвиля (Н.-Лев., III, 1956, 127); Це було на острові Цейлоні, де цвітуть веселкою гаї (Сос., І, 1957, 204); * Образно. Під ногами зелений острів, що його обливають блакитні води далеких гір (Коцюб., II, 1955, 322); Вивчення історії, побуту, культури, фольклору російського населення, яке протягом сторіч жило відірвано від основної маси російського народу, може дати цікавий матеріал для розробки таких вагомих наукових проблем, як збереження народної культури в умовах етнічних островів (Нар. тв. та етн., 3, 1968, 48).
2. перен. Ділянка землі, що різко виділяється на фоні решти місцевості. Серед розливу зелені бовваніють острови сіл у садках (Гончар, III, 1959, 60); Місце, куди вони заїхали, було казковим: дикі лугові верби з дуплами і порохном.., луговий острів, пахучий, безлюдний (Тют., Вир, 1964, 458).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 789.