О́СТРУБ, у, ч., діал. Дерев’яні стіни будівлі; зруб. Із цікавістю приглядався [Олекса], як то ставлять стаї у чорногірських полонинах. Оструб, як і хатній, лиш вікон немає й стелі (Хотк., Довбуш, 1965, 100); Були тут [у сплаві] і грубі деревини, сантиметрів по сорок завширшки — на основу та на стовпи, і тонші — на оструб (Мур., Бук. повість, 1959, 31).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 790.