О́СТРАХ, у, ч.
1. Тривожне почуття небезпеки, стан тривоги перед можливою небезпекою; страх. В селі порідшало німців.. Тільки загін один для остраху людського лишили біля старости (Ле, Мої листи, 1945, 49); Дівчата врозтіч кидаються від коня, а коли минає перший острах, починають сміятися (Стельмах, І, 1962, 325); Напруженням мозкової волі він струсив із себе в’язкий острах і сміливо глянув Тучинському в очі (Досв., Вибр., 1959, 344).
З о́страхом — боязко, з почуттям страху. З острахом бідний орач позира на незорану ниву, На коненята свої, на мозолі на руках (Фр., XIII, 1954, 305); З острахом, недовір’ям і цікавістю дивилися бранці на хмаристий кряж (Тулуб, Людолови, І, 1957, 182); З о́страху — від страху, з переляку. Василько похолов з остраху. Волосся полізло догори, серце перестало стукати в грудях (Коцюб., І, 1955, 82); Наво́дити (навести́, наганя́ти, нагна́ти і т. ін.) о́страх на кого — викликати у кого-небудь почуття страху, переляку. Ще в утробі матері вони вже панували, рухом брів привчались наводити острах на людей (Хотк., І, 1966, 64); Боялася молодь.. озброєних і нестримних гуляк, що, байдикуючи, ходять і вдень, і ввечері по слобідських вулицях, наганяючи острах на людей (Шиян, Баланда, 1957, 38); О́страх бере́ (взяв, обійма́є, обня́в і т. ін. ) кого — хтось починає відчувати страх. — Поки Сомко був Сомком, я ставав на його сміливо, а тепер мене якийсь острах бере… (П. Куліш, Вибр., 1969, 184); Михайлик так і занімів. Острах обняв його такий, що він і слова не міг вимовити (Гр., І, 1963, 346); [Xарько:] Сумно в хаті, неначе в ямі!..Острах обійняв мене, і я швидш з хати драла (Кроп., III, 1959, 235).
2. Тривожне хвилювання; неспокій. Фросина завжди здавалась йому красунею.. І свято, і острах підіймалися в його душі (Стельмах, І, 1962, 165); Те, що мати.. врочисто проказувала їх [молитви], породжувало неясний солодкий острах (Кач., II, 1958, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 788.