ОСТИ́СТИЙ, а, е.
1. Який має великі остюки. Навколо.. плюскотять на вузьких нивах остисті і безості пшениці (Стельмах, II, 1962, 408); Син милується остистим пучком, колос як перебраний!..Сортове жито, зернисте (Горд., II, 1959, 325).
2. перен. Схожий на пучок остюків; колючий. Німець мовчав, одстобурчивши остисту бороду (Мирний, І, 1954, 202).
3. спец. Який має вигляд ості, остей. Вершини поперекових і остистих відростків хребців до 18 років .. лишаються вкритими хрящем (Шк. гігієна, 1954, 68).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 787.