ОСО́ННЯ, я, с.

1. Незатінене місце, що освітлюється та обігрівається сонцем. Виїхали вони тільки о дев’ятій, коли на осонні вже стало жарко, і за півтори години добралися до станції Озерної (Тулуб, В степу.., 1964, 91); Тіна виполоскала сукню, Ярославову сорочку, розвісила на кущах, на осонні (Мушк., День.., 1967, 28).

2. Бокова частина будівлі, освітлювана сонцем.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 781.

Осоння, ня́, с. Мѣсто освѣщаемое солнцемъ. Нѣж. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 70.

осо́ння = осо́нь — незатінене місце, що освітлюється та обігріваєть­ся сонцем; у сполученні: на осо́н­ні — проти сонця, на місцині під сонцем. На осонні вже стало жар­ко (З. Тулуб).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 423-424.