ОСОКІ́Р, ко́ра, ч. Високе листяне дерево родини вербових з добре розвиненою кроною; чорна тополя. Скинула [Гаїнка] черевики й побрела через неглибоку, чисту, як сльоза, течійку, що бігла попід вербами рясними та осокорами високими (Гр., II, 1963, 376); Коли Степан Васильович добіг до долини, він під чорними осокорами побачив, як, борюкаючись, гнулись додолу дві постаті (Стельмах, І, 1962, 583).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 780.

Осокір, ко́ру, м. Осокорь, родъ тополя, Populut alba. ЗЮЗО. І. 132.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 70.

осокі́р (зменшено-пестливе — осоко́рик; зарості осокора — осоко́рник) — високе листяне дерево родини вербових із довгими гос­трими листками, рід тополі; окра­са українського села, битих шля­хів, алей. Побрела [Гаїнка]через неглибоку, чисту, як сльоза, течійку, що бігла попід вербами рясними та осокорами високими (Б. Грінченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 423.