ОСОБИ́СТО, присл.
1. Власною особою; сам, персонально. Бутаков особисто з’явився до нього з візитом, Федяєв прийняв його ввічливо й люб’язно (Тулуб, В степу.., 1964, 241); Майор Воронцов надавав великого значення цим навчанням. Бої штурмових груп він контролював особисто (Гончар, III, 1959, 208).
2. Безпосередньо, не через когось. Дуже тішуся, що доведеться мені особисто познайомитися з Вами (Коцюб., III, 1956, 265); Наше село нараховує п’ятдесят одну хату. Місце неабияке, історичне. Мені особисто казав дід Дем’ян, коли ми з ним пасли колгоспну череду (Ю. Янов., І, 1958, 307).
3. з особ. займ. Уживається при висловленні погляду конкретної особи на що-небудь, її ставлення до чогось (відповідно до її переконань, смаків, уподобань і т. ін.). У всякім разі такі, якими вони показуються на сеансах, вони.. мені особисто дуже несимпатичні (Л. Укр., V, 1956, 396); Я особисто шкодую, що в ній [книзі] немає деяких східних, "орієнтальних" і взагалі мандрівницьких поезій Тихонова, зокрема поезій про Кавказ (Рильський, IX, 1962, 50).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 779.