ОСМУ́ЧЕНИЙ, а, е, рідко.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до осмути́ти.

2. у знач. прикм. Смутний, невеселий. Мусій Завірюха кидає на осмучені дівочі лиця бадьорий погляд. Чи є підстава для тривоги? (Горд., Дівчина.., 1954, 39).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 775.