ОСЛІ́НЕЦЬ, нця, ч. Зменш. до ослі́н. Хмельницький сів на дубовім ослінці край вікна (Фр., IV, 1950, 175); В хату Оленка ввійшла, лампу на стіл узяла, скриньку біля столу на ослінці поставила (Тесл., З книги життя, 1949, 139).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 771.