ОСЛУШЕ́НСТВО, а, с., книжн., заст. Вияв непослуху, непокори. — Мені не страшні ніякі бонапарти, аби лише мої мужики справно працювали на полі. Та щоб у повіті команда інвалідів та козаків була напоготові, щоб свавільників і різних підбурювачів до ослушенства приборкувати (Кочура, Зол. грамота, 1960, 28).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 772.