ОСЛИ́ЦЯ, і, ж. Самиця осла. Якби де на світі хоть раз Цариця сіла на ослицю, То слава б стала про царицю І про великую ослицю По всьому світу (Шевч., II, 1963, 364); — Для ослиць не стає Будякової паші! Доведеться кудись кочувать На пасовиська кращі (Фр., XII, 1953, 487).
◊ Валаа́мова осли́ця — покірлива, мовчазна людина, що несподівано висловлює протест. — Добре вам говорити про Валаамову ослицю, але коли кожен осел почне вчити свого хазяїна і керувати людськими вчинками за своїм ослячим розумінням, ми самі перетворимось на ослячий табун (Тулуб, Людолови, І, 1957, 131).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 771.