ОСЛА́ВЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до осла́вити. Дарма Марко завіряв, що за власну образу побився з недругом. Не повірила [Текля]. І без того ославлена на людях, на все село поговір… (Горд., Дівчина.., 1954, 248); Муж той звався Кирило Петрій і був родом.. з села Перегинська, ославленого місця уродження капітана опришків Довбуша (Фр., VIII, 1952, 111); Семен Лодиженко спеціально приїхав у Наманган до нього, до ославленого Саїда Алі Мухтарова, щоб забрати його й повезти на Голодний Степ (Ле, Міжгір’я, 1953, 341).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 770.