ОСКО́ЛОК, лка, ч. Відбитий, відколений шматок чого-небудь твердого. Чавунна куля.. вдарилася в гранітну брилу біля брами й розскочилася разом з осколками граніту (Ле, Наливайко, 1957, 281); Метеорити є, мабуть, осколки інших небесних тіл (Астр., 1956, 94); // Дрібна частинка бомби, снаряда, міни і т. ін., що відколюється під час вибуху. Гриміла артилерійська канонада, сипались зенітні осколки з неба.., а Самійло Вихор того не чув (Кучер, Чорноморці, 1956, 360); Тимко побачив нашого бійця, що біг без шапки і шинелі, він правою рукою підтримував відбиту осколком щелепу (Тют., Вир, 1964, 501).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 768.