Про УКРЛІТ.ORG

оскаженілий

ОСКАЖЕНІ́ЛИЙ, а, е, розм.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до оскажені́ти. Оскаженіла від п’яної жадоби помсти білоцерківська шляхта проти ночі кинулася назустріч Шаулі і несподівано напала на нього (Ле, Наливайко, 1957, 332); — Уб’ю! — простогнав, оскаженілий від ревнощів та алкоголю, хлопець (Дмит., Наречена, 1959, 189).

2. у знач. прикм. Який від гніву, люті, ненависті і т. ін. став нестямним; вкрай розлючений. Ми посередині, оточені оскаженілим буйним натовпом (Мик., II, 1957, 38); Оскаженілі татари натиснули на своїх, залунали зойки задушених у пробоїні (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 480); Коли оскаженілий міщанин йде проти нас, тим самим він засуджує себе на нещадну кару (Еллан, II, 1958, 265); * Образно. Вітер вив і сипав холодним дощем. Він зривав гриви хвиль і мчав їх над оскаженілим морем, наче дрібний солоний туман (Тулуб, В степу.., 1964, 393); // Який виражає нестямну лють, ненависть і т. ін. Вона, налякана оскаженілими обличчями товаришів, розповіла мені все, що знала, (Ю. Янов., II, 1958, 71); Зеленкуваті очі Гната зробилися оскаженілими (Тют., Вир, 1960, 68); Коростилевський, не зводячи з Борового оскаженілого погляду, намацав рукою порожню пляшку і стис її за шийку (Грим., Незакінч. роман, 1962, 200).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 766.

вгору