ОСИ́НИЙ, а, е. Прикм. до оса́. — Добре стукнув, наволоч. Губи так розпухли, наче осиного жала скуштували (Донч., III, 1956, 118); Як розбуджені осині рої, гули в кишлаках правовірні мусульмани (Ле, Міжгір’я, 1953, 412).

◊ Оси́не гніздо́ (кубло́) — місце зосередження, притулок антигромадських або аморальних, злочинних елементів. [Анна:] Я не хочу з іменням зрадниці, з печаттю ганьби зостатися у сім гнізді осинім (Л. Укр., III, 1952, 389); — Тепер я покажу всім князям та їхнім гавкунам!.. Я посмикаю їхні осині кубла (Добр., Очак. розмир, 1965, 36).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 761.