ОСВІНУ́ТИ, не́, док., рідко.

1. Освітити, осяяти. Грім розлігся, залунав, Освінула блискавиця Темінь дику, нічняну [нічну] (Стар., Поет. тв., 1958, 116); * Образно. Шкода було їх [агітаторів], шкода було і їхньої справи, яка.. могла загинути і не освінути темних кутків (Дн. Чайка, Тв., 1960, 125).

2. безос. Настати (про день, світанок); розвиднітися. [Грицько:] Як тільки освіне, до сходу сонця Ми вже повинні рушити в похід (Сам., II, 1958, 13).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 754.

Освінути, ну́, не́ш пр. Освів, освіла,, гл.

1) Разсвѣтъ, начаться разсвѣту. Тут будемо ночувати, дочко, а завтра, як Бог освіне, поїдемо дальш у дорогу. Рудч. Ск. II. 62.

2) Встать, находиться при разсвѣтѣ, освѣтиться. Осмеркла у батенька, а освіла у свекорка. Рк. Макс. Рано встав, — на порозі освів (иронія). Ном. № 13900. Берегом, берегом (гілка) Дуная приплила, у Марині на столі освіла. О. 1862. IV. 26. На завтра бодайсь не освів! Пожеланіе не увидѣть свѣта завтрашняго дня, т. е. пожеланіе смерти. Вх. Зн. 44.

3) Выздоровѣть. Був слабий — тепер мало освів. Вх. Зн. 44.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 65.