ОСВІ́ДЧИНИ, чин, мн., діал. Освідчення. Коли оця Туся буде і далі так до ладу думати, то з його освідчин нічого не вийде (Вільде, Троянди.., 1961, 116).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 754.