ОСВЯ́ЧЕННЯ, я, с. Дія і стан за знач. освяти́ти. Паламар.. набрав води з потока для освячення (Фр., II, 1950, 367); Відбувається процес докорінного ламання весільної традиційної драми, шукання.. нових форм громадського освячення селянського шлюбу (Нар. тв. та етн., 2, 1962, 100).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 758.

освя́чення — церковний обряд, що символізує очищення чого-не­будь від гріховності, надання чо­мусь чистоти, святості; освячували господу, обійстя, домашніх тварин, город, пасіку, криницю, воду; у Великдень освячували паски, крашанки та іншу обрядову їжу; на Різдво цей обряд здійснювали над кутею; залишки від освяченого (наприклад шкаралупи від краша­нок) кидали у воду, яка, вважало­ся, ставала цілющою, або палили у вогні; обряд ще дохристиянський, наприклад, освячення води, яку беруть з місця, де сходяться три річки; цю воду проливають через полум’я в підставлену миску; така вода нібито має велику цілющу си­лу на хвороби та вроки (пізніше такою цілющою водою стала йор­данська).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 421-422.