ОСА́ННА, и, ж.

1. церк. Молитовний вигук стародавніх євреїв і християн. — О люди! люди! — Чабан якийсь біжить, кричить — Пророчество Ієремія, Ісаія збулось! збулось! У нас.. месія Родився вчора! — Загуло у Віфлеємі на майдані: — Месія! Іісус! Осанна! (Шевч., II, 1963, 363).

2. перен., заст. Уславлення кого-, чого-небудь; слава, хвала. Моя книжка — осанна вічному, творчому життю.. Коли читаю її.., переживаю минулі хвилини (У. Кравч., Вибр., 1958, 285).

Співа́ти (вигу́кувати і т. ін.) оса́нну кому, заст. — славити, хвалити кого-небудь.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 753.

оса́нна (дослівно: «врятуй!») —

1) молитовний вигук стародавніх євреїв і християн. Загуло у Віфліємі на майдані: — Месія! Ісус! Осанна! (Т. Шевченко);

2) уславлення ко­го-, чого-небудь; слава, хвала; у сполученні: співа́ти оса́нну — сла­вити, хвалити.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 421.