ОСАВУ́ЛА, и, ч., іст.

1. Прикажчик у панському маєтку. * У порівн. Онися Степанівна швидко оговталась з тією панщиною й командувала людьми, як панський осавула (Н.-Лев, III, 1956, 175).

2. рідко. Те саме, що осаву́л 1.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 751.

Осавула, ли, м.

1) = Осавул.

2) Помѣщичій разсыльный, помѣщичій приказчикъ. Левиц. І. 31. Звелів пан двом осавулам витягти жида з хати. Грин. II. 232.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 64.

осаву́ла — прикажчик у пансько­му маєтку; осаву́л та осаву́ла часто вживаються як взаємозамінні си­ноніми.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 421.