ОРУ́ДНИК, а, ч., рідко.

1. Те саме, що ору́да́р.

2. Той, хто є знаряддям у чиїх-небудь руках; виконавець чужої волі.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 750.

Орудник, ка, м. Руководитель. І те велике, що він починає, орудників грядущих дожидає. К. ЦН. 200.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 64.