ОРНА́МЕНТ, у, ч.

1. мист. Оздоблювальний візерунок, побудований на ритмічному повторенні геометричних елементів або стилізованих рослинних чи тваринних мотивів. Дуло [револьвера] було.. покрите багатим орнаментом (Фр., VI, 1951, 474); Тарас Григорович обійшов.. мінарет, милуючись його.. вибагливими карнизами з кольорових кахлів, вкритих чітким геометричним орнаментом (Тулуб, В степу.., 1964, 51); Опішнянський посуд з його прекрасним розписом, українським орнаментом можна зустріти на виставках (Цюпа, Україна.., 1960, 170).

2. перен. Елементи оздоблення мови, музичного твору і т. ін. Словесний орнамент.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 748.