ОРКЕ́СТР, у, ч.

1. Ансамбль музичних інструментів, які одночасно беруть участь у виконанні музичного твору. За Россю почувся військовий оркестр: то вступали в город гусари (Н.-Лев., III, 1956, 133); — Я все розумію. Їм [морякам] потрібен струнний оркестр! — вигукнув професор (Кучер, Прощай.., 1957, 408); * У порівн. Шторм, як розлютований оркестр, викидав щоразу нові й нові симфонії, збільшуючи темп (Ю. Янов., II, 1958, 53); // Партія ансамблю музичних інструментів в складних музичних творах. Пафосом дружби братніх слов’янських народів пройнятий слов’янський концерт для фортепіано з оркестром Б. Лятошинського, присвячений 300-річчю возз’єднання України з Росією (Нар. тв. та етн., 3, 1957, 144).

2. Група музикантів, що спільно виконують музичний твір на різних інструментах. Театр був уже повний, оркестр якраз лагодився розпочати увертюру (Фр., II, 1950, 72); Сьогодні в селі день відпочинку. Машинами приїхав оркестр з мідними трубами (Панч, В дорозі, 1959, 240); Виступав шкільний хор. Оркестр розташувався перед сценою (Збан., Малин. дзвін, 1958, 239).

3. Місце перед сценою, де розміщуються музиканти. Мелодія самотності, пустельного вітру, нездійсненних жадань і кочової романтики. Летить вона на темну сцену від оркестру й запливає до всіх кутків (Ю. Янов., II, 1958, 19).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 746.