ОРДИНАЦІ́ЙНИЙ, а, е, іст.

1. Прикм. до ордина́ція.

2. Який дістався в спадщину за ординацією (у 2 знач.). Фортеп’ян стоїть насеред ординаційного покою (Стеф., III, 1954, 119).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 743.