ОРА́ВА, и, ж., розм. Великий гурт людей; юрба, натовп. Тут половців вся орава.. Проти міста поплила (Фр., XIII, 1954, 369); Ціла орава кінних стражників гасала по ярмарку (Головко, II, 1957, 255); Позаду возів бігла орава хлопчаків (Смолич, Мир.., 1958, 192); // Велика, багатодітна родина. Надія сім’ї — Улас. Як не є, найстарший, йому і випадає честь допомогти батькам нагодувати хлібом насущним оту білоштанну ораву (Тют., Вир, 1964, 48).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 736.