ОПІВНІ́ЧНИЙ, а, е. Який припадає на середину ночі. Стоять дехкани на кургані В суворий опівнічний час (Шпорта, Вибр., 1958, 142); // Який буває або відбувається опівночі. В небі тихий місяць лине, шле у серці промені. Зацвітай, моя шипшино, в опівнічному огні (Сос., II, 1958, 64); Коли б знала [Катерина] свою долю, нехай би парувалися з Настею, нехай би вона забрала в свою хату п’яні злидні, опівнічні сварки і осоружні ранкові мовчанки (Мушк., Серце.., 1962, 251).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 711.