ОПІ́ВНОЧІ, присл. Серед ночі, о дванадцятій чи близько дванадцятої години ночі. Не пізно до свого дому й опівночі (Номис, 1864, № 9612); Як та хмара, гайдамаки Умань обступили Опівночі; до схід сонця Умань затопили (Шевч., І, 1963, 132); Ніч зірки посвітила.. Тихо так опівночі (Тич., І, 1957, 10); // у знач. безос. присудк. сл. Було опівночі (Шиян, Вибр., 1947, 32).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 711.