ОПУ́КА, и, ж., заст.

1. М’яч. Учора я дививсь, як хлопці Гуляли на толоці: Здається, крам там продавав один, Другі в опуки тощо грали (Греб., І, 1957, 80); На кону стали з’являтися.. жонглери і жонглерки з барвистими опуками (Л. Укр., III, 1952, 447); * У порівн. Він низенький, лисенький — у його мало зубів, але він міцний, пругкий, як із чорної гуми опука (Вишня, І, 1956, 183).

2. у знач. присл. опу́кою. Дуже швидко, відразу. Опукою згори — аж вітром зашуміло — Орел ушкварив на Ягня (Греб., І, 1957, 66); Грицько.. стрибнув на піл і опукою упав на подушку (Мирний, IV, 1955, 88); Старий Калоша, як стояв, опукою повалився до підніжжя старенького образу (Вас., І, 1959, 204).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 733.

Опука, ки, ж.

1) Мячъ. КС. VI. 457. кинутись, упасти опукою. Стремительно броситься, упасть. Г. Барв. 296. Онилка кинулась до мене опукою. Г. Барв. 211. Опукою з гори — аж вітром зашуміло — орел ушкварив на ягня. Греб. 381. Впала опукою. Мир. ХРВ. 18.

2) Выпуклая, выдающаяся часть, напр. у. бочки. Мнж. 188.

3) Взносъ въ цехъ съ сына цехового, вступившаго въ бракъ. Остер. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 61.