ОПУ́ДАЛО, а, с.
1. Подоба людської постаті з накинутого на хрестовину або начиненого соломою старого одягу, яку ставлять у садках і на городах для відстрашування птахів. Отак, буває, гляньте на ланок, — А там стримить опудало з соломи (Крим., Вибр., 1965, 75); Весною Кондеричаник посіяв коноплі край села і поставив туди опудало на горобців (Томч., Готель.., 1960, 95); // Імітація людської постаті для введення в оману кого-небудь. Сашко прикипів до оптичного прицілу, а Микола обережно потяг опудало за собою рівчаком (Ю. Янов., І, 1954, 98); Зробила вона опудало, помостила його з плахти і кожушанки на своєму ліжку, сама ж через вікно тихенько вилізла в сад (Донч., VI, 1957, 30); // Пристрій, знаряддя для тренування солдатів, спортсменів, що замінює постать, тулуб людини. Прогнимак завжди казав: — Прошу вас! — і це означало або ж повзти по-пластунському.., або стрибати з висоти другого поверху, або заганяти багнета в дерев’яно тверде опудало (Загреб., Шепіт, 1966, 34); Містер Бізонов в боксерських рукавицях з усієї сили лупить опудало, що служить для тренування боксерів (Лев., Драми.., 1967, 199).
2. перен., лайл., зневажл. Про незграбну, вайлувату або негарну людину. Якби мовчало, чортове опудало, то нічогісінько б і не було (Стор., І, 1957, 106); З неприємністю відвернулася [Віра] від розморених під пекучим сонцем безформних жіночих тіл. Їздять же отакі опудала до моря!.. (Руд., Вітер.., 1958, 402).
3. чого. Набита тирсою, соломою і т. ін. шкура тварини, птаха, що відтворює їх зовнішній вигляд; чучело. Прядильники бавовни несли ватяні машкари і опудала левів, морських риб та потвор (Тулуб, Людолови, II, 1957, 289); На одному з стовпів висіли опудала птахів (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 166); У Примор’ї під час полювання було вбито білого вовка. Опудало цього незвичайного звіра експонується у Зоологічному музеї в Москві (Веч. Київ, 10.IV 1968, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 733.