ОПРІ́ЧНИЙ, а, е, заст.
1. Окремий. На Солом’янськім шпилі вже заманячіли опрічні малесенькі халупки та землянки без дворів, без городів (Н.-Лев., IV, 1956, 258).
2. Відмінний від інших; особливий. — Іди служи, годи Енею, Він зна воєнне ремесло; Умом і храбростю своєю В опрічнеє попав число (Котл., І, 1952, 210); Цей чоловік якийсь опрічний од людей (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 730.