ОПРІ́ЧЕ, ОПРО́ЧЕ, прийм., з род. в., присл., заст., діал. Опріч. Другого ж таки дня вчителеві не дали дров.. Опріче цього сторожеві звелено було не слухати, якщо вчитель казатиме робити (Гр., І, 1963, 325); Ні, вони не всі вкупі, — ті опроче стають (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 730.