ОПОРЯ́ДЖЕННЯ, я, с.

1. Дія за знач. опоряди́ти 2, 3. Закінчувалось опорядження польового стану (Руд., Остання шабля, 1959, 276); Слід рішуче відмовитись від внутрішнього опорядження приміщень зайвими різними карнизами, розетками, ліпкою (Архіт. і буд., 6, 1955, 6).

2. спец. Сукупність механізмів, пристроїв, знарядь і т. ін., необхідних для чого-небудь; устаткування, обладнання. Вони ще не обросли опорядженням — ці судна, які народжуються на стапелях (Веч. Київ, 27.І 1966, 1).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 724.