ОПОРО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ОПОРО́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех. Створювати погану або небажану репутацію кому-, чому-небудь; порочити, компрометувати. На третій день Проценко виїхав з губернії з думкою ніколи не вертатися в се прокляте місто, що так йому далося взнаки, що опорочило його добре ймення (Мирний, III, 1954, 189); Микола на мить задумався. Хтозна, як тут відповісти, щоб і школи не опорочити, і матері не образити? (Збан., Курил. о-ви, 1963, 200); Імперіалістична реакція мобілізує всі засоби ідеологічного впливу на маси, намагаючись опорочити комунізм та його благородні ідеї, захистити капіталізм (Програма КПРС, 1961, 45); // Неславити, ганьбити своїми вчинками, поведінкою і т. ін. [Параска:] За вчителя йде!.. Благородні!.. Так опорочили мені дитину!.. Ні, я не попустю [попущу] так мене порочити! Оддавайте мені дівку [за сина]! (Гр., II, 1963, 529); Не хотілося.. мені до Катрі заходити: опорочила вона мене недавнечко перед усім хрещеним миром (Л. Янов., І, 1959, 83).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 723.