ОПОРО́ТИ, опорю́, опо́реш, док., перех., діал.

1. Розпороти. Ішов коло тину, зачепився об тин і опоров свитину (Сл. Гр.).

2. Сильно вдарити; оперіщити. Чоловік як опоре його кийком (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 723.

Опороти, рю, риш, гл.

1) Распороть. Ішов коло тину, зачепився об тин і опоров свитину.

2) Ударить сильно. Чоловік як опоре його кийком. Грин. І. 42.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 59.