ОПО́РА, и, ж.

1. Те, на що спираються або на що можна спертися. Коли їй розповіли, чого прийшли, вона мовчки встала і простягла у пітьму тремтячі, шукаючі опори руки (Коцюб., II, 1955, 176); Він почуває під ногами хистку палубу судна, і йому не треба твердішої опори (Ю. Янов., II, 1958, 34); // Предмет, який підтримує кого-, що-небудь у певному положенні, підпирає когось, щось, Гесслер підбіг і сам вибив з-під її ніг опору (Хижняк, Тамара, 1959, 199).

2. спец. Елемент споруди або машини для підтримування несучих конструкцій, пристроїв тощо та передачі діючих на них зусиль на інші частини споруди і машини або на їх основу. Опорою називають дерев’яну, металеву або залізобетонну конструкцію, на якій підвішують ізолятори, проводи і троси (Сіль. лінії електропередачі, 1956, 9); Вже видно було їм крізь імлу світання темні опори моста (Гончар, II, 1959, 250); Опора підвісної дороги.

3. перен. Сила, яка підтримує кого-небудь, на яку опирається хтось. Вона [наука] сила, і багатство, і бита дорога, В ній покривджених опора, слабих перемога (Фр., XI, 1952, 434); // Підтримка, допомога, захист. Тепер вона одна з Катрею, це її єдина потіха і надія, опора в старості (Мельн., Коли кров.., 1960, 102).

4. Дія і стан за знач. опира́ти, опе́рти і опира́тися, опе́ртися. Менший розвиток плечового пояса утруднює виконання вправ з опорою на руки (Фіз. вихов.., 1954, 11).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 723.