ОПОНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. Виступати із запереченнями чого-небудь у публічній бесіді, на диспуті і т. ін.; // рідко. Те саме, що супере́чити. Я не смів їй [матері] більше опонувати.. Я згадав її старість і не хотів її денервувати (Коб., III, 1956, 288).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 722.