ОПО́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОПОЛО́ТИ, ополю́, опо́леш, док., перех., рідко. Те саме, що обпо́лювати. [Тетяна:] А де ж ваша Ольга, чи дома? [Ганна:] На грядках ополює квітки (Кроп., V, 1959, 128).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 722.

Ополювати, люю, єш, сов. в. ополо́ти, лю, леш, гл. = Обполювати, обполоти. Марусина руточка з лободою: чому ж ти її не ополеш. Грин. III. 527.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 59.