ОПО́ЛИСТИЙ, а, е, діал.

1. Товстий, гладкий. Вилазила перше з воза ополиста, рум’яна черниця (Вовчок, І, 1955, 252); Корови йдуть! Різнобарвні, ситі, ополисті, з рожевим, мало не до землі вим’ям (Крот., Сини.., 1948, 75).

2. Широкий, розлогий. Ополистий стіг (Сл. Гр.).

3. Гіллястий. Колись тут груша ополиста росла (Коп., Навколо полум’я, 1961, 11).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 721.

Ополистий, а, е.

1) Плотный, толстый, широкій. Ополистий стіг наклали. Волч. у.

2) Вѣтвистый. Ополиста яка тополя. Кролев. у. Ополиста груша. Мнж. 188.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 59.