ОПО́ЙКОВИЙ, а, е. Вигот. з опойка. Іде писар повагом. Ще молодий, шапка набакир, у китайчастій черкесці і в опойкових чоботях (Стор., І, 1957, 78).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 721.