ОПОЗИЦІОНЕ́Р, а, ч.

1. Член, прихильник опозиції (у 2 знач.). V конференція КП(б)У.. дала рішучу відсіч всякого роду опозиціонерам, які намагались збити КП(б)У з ленінського шляху (Іст. УРСР, II, 1957, 198).

2. Той, хто протидіє, чинить опір кому-, чому-небудь або протиставляє свої погляди, дії і т. ін. іншим поглядам, діям і т. ін. Челканов сердечно обійняв Старика, свого запеклого опозиціонера, потім простяг руку Маркові (Мик., II, 1957, 505); Було в селі кілька вічних опозиціонерів церкві і її політиці (Вільде, Сестри.., 1958, 20).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 720.