ОПОЗИЦІ́ЙНИЙ, а, е.

1. Який стоїть в опозиції до кого-, чого-небудь, протидіє або протистоїть кому-, чому-небудь. Все показує, що Дума складається переважно з елементів опозиційних (Коцюб., III, 1956, 290); // Який характеризується опозицією, протидією або протиставленням кому-, чому-небудь. Скоро тільки прийшов [Русин] на світ, зараз зазначив своє опозиційне становище пискливим плачем, котрого ніхто з родини і прислуги не розумів (Мак., Вибр., 1954, 3); Опозиційний рух.

2. Належн. до опозиції (у 2 знач.). Опозиційне угруповання; // Який виражає погляди опозиції. Він прочитував щодня всі газети, видавані в Галичині, щоб поінформуватися про настрій у краю; особливо пильно читав львівські газети, а найпильніше, розуміється, опозиційні (Фр., IV, 1950, 164).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 720.