О́ПОВІСТЬ, і, ж.

1. розм. Те саме, що оповіда́ння 2. Старий слізьми оповість доповів, тремтів цілий і плакав, мов дитя, а я, мов причарований, сидів (Фр., XIII, 1954, 74).

2. діал. Звістка, вість. Жадної оповісті нема (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 719.

Оповість, сти, ж. Увѣдомленіе, извѣщеніе. Жадної оповісти нема. Черн. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 59.